Варення, що дарує настрій
Як хочеш знати, який на смак трояндовий кущ, то от він. Запашний, квітковий, з легкою лимонною кислинкою. Точно таке ж і варення з чайної троянди: не приторне, не терпке, а, як у книжках пишут. Зроблене по класиці: багато пелюсток, трошки цукру і води – все. Виходить «солоденьке» ніжним, але не рідким. З прозорими пелюсточками, що гарно тримають форму. І найцікавіше – варення не просто солодке, а має особливу квіткову ноту: ніби щойно після дощу троянда розпустилася.
Троянди по пелюстці – і вже тобі смакота
Готують смакоту, як на селі заведено. Беруть каструлю, бажано не емальовану, щоб не пригоріло, і ставлять на вогонь. Туди – води, щойно зірвані пелюстки троянд, та посипають цукром. Слідкують, щоб варення не кипіло, як скажене, а тихенько булькало. Тоді залишається отой тонкий запах квітів. Варять довго, терпляче, час від часу помішуючи, щоб не пригоріло. А коли стане густе, як мед, і колір матиме гарний, блідо-рожевий, тоді вже можна знімати. Охолоне варення трохи, і по банках, акуратно, щоб кожна пелюстка там помістилася. Дивишся на ту красу та й думаєш: а що ще краще можна на свіжий хліб?
Людоньки, це ж не варення, це – щастя в банці!
А тепер про головне: чому варто взяти. Бо такого більше не знайдеш у магазинах. Це не просто «солодка кашка», а щось, що розповідає історію. Намазав на круасан – і от тобі сніданок француза, додав у чай – і маєш еліксир від застуди. Ну і взагалі, троянди – то красиво, а красиве має бути на столі.
.png?r=x)
