Беруть вишню – неабияку, а соковиту, «правильну», з тонкою шкіркою. Разом із кісточкою (!), щоб максимально зберегти природний смак. Миють ретельненько та кидають у казан. Повільно нагрівають, без метушні, щоб ягода не розвалилася, а сама по собі пустила сік. Оцту чи ще там що – не додають, бо то лишнє. В цьому і криється головний секрет: варити у власному соку, тоді варення виходить густе та дуже ароматне.



Отож, друже, це тобі не якась там вишнева «мазня», а конкретно вишня у власному соку. Без отої желейної трясучки, без крохмалю і без «хто-зна-що-вони-туди-напхали». Відкриваєш банку – а там ягода, як має бути: соковита, не розварена, блискуча. Наче тільки з ринку приніс, але без оцих всіх танців із цукром і каструлями. Береш ложку – і прямо із банки, бо хто ж то буде чекати? І ви не зволікайте – беріть на «100ШОП» та їжте на здоров’я!